Прошу про дар уважного слухання та доброго розуміння Божого Слова.

Євангеліє
Матея 12, 14-16, 22-30.

14. Одного разу фарисеї радили раду на Ісуса, щоб його погубити.

15. Довідавшись про це, Ісус пішов геть звідти. Слідом за ним пішла сила народу: він оздоровив їх усіх, 16. але суворо наказав їм його не виявляти.

22. Тоді привели до нього біснуватого: сліпого та німого, і він зцілив його, так що німий і говорив, і бачив. 23. І здивувалися всі люди й говорили:

– Чи не є часом цей син Давида ?

24. А фарисеї, почувши це, сказали:

– Отой не інакше виганає бісів, як тільки Велзевулом, князем бісівським.

25. Знаючи думки їхні, Ісус сказав їм:

– Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встоїться.

26. І коли сатана сатану виганяє, то він розділений у собі самому; як же тоді вдержиться його царство? 27. І коли я виганяю бісів Велзевулом, сини ваші ким виганяють? Тому то вони будуть вашими суддями. 28. Коли ж я духом Божим виганяю бісів, прибуло до вас царство Боже. 29. Або як може хто увійти в дім сильного й розграбити його майно, якщо він перше не зв'яже сильного, і тоді дім його розграбить?

30. Хто не зо мною, той проти мене, і хто зо мною не збирає, той розкидає. 31. Тому кажу вам: усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься. 32. І коли хто скаже слово проти Сина чоловічого, проститься йому. Коли ж хто скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні на цьому світі, ні на тому.

На початку нашого сьогоднішнього євангельського тексту ми зустрічаємося з дуже охоплюючими, загальними словами: «сила народу… оздоровив всіх…». Відбувається щось досить публічне, очевидне для всіх присутніх. І, водночас, Ісус суворо забороняє себе виявляти. Що б це означало? Чи Ісус настільки скромний, що просто не хоче зайвого ажіотажу, чи, можливо, за тим стоїть щось глибшого? Здається, що «виявляти» в даному разі означало б проголосити Ісуса Христа Царем. І з певних міркувань Він був проти!

Чому Ісус, здійснюючи масові зцілення та проповідуючи тисячам людей, в той самий час був настільки проти загального розголосу своїх діянь? Напевно тому, що насправді юрби людей, які йшли за Ним, слухали Його слів, були очевидцями Його чудес, у дійсності не були готові прийняти Його у всій Його повноті. Чекали від Ісуса чогось надто свого – виповнення їхніх власних планів, очікувань, сподівань. Не були готові відкласти все це надто своє, і шукати лише Божого. А чого і в який спосіб очікую від Господа я?

Деякі ж зі слухачів, переконавшись, що Ісус не буде говорити та діяти згідно з їхніми очікуваннями, почали приписувати Його діяння нечистій силі. Мовляв, має від бісівського князя змогу керувати іншими бісами і так їх ніби виганяє… І тут є гріх проти Святого Духа, тобто така запеклість серця та перекрученість розуму, що людина навіть явні Божі діяння не тільки відкидає, але й приписує їх дияволові. Гріх, який не проститься – не тому, що Бог є такий суворий, але тому, що сама така людина виявляється радикально неспроможною прийняти Боже прощення та милосердя.

Господи, прошу Тебе – дій Твоєю силою і в моєму серці, моєму житті! Ісусе, я уповаю на Тебе!

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.

Підпишіться на розсилку, будьте в курсі подій