Спробуй уявити: ти стоїш на віддалі. Перед тобою пагорб — Голгота. Місце сухе, кам’янисте, відкрите. Тут немає затишку, лише небо над головою і важка присутність страждання. Ісуса приводять сюди. Не як Учителя, не як Чудотворця — як засудженого.

Євангеліє
Мр. 68 зач. 15, 22; 25; 33-41.

22. В той час вояки, взявши Ісуса, повели його на місце Голготу, що значить Череп-місце.

25. Була ж третя година, коли розп'яли його.

33. А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години. 34. О дев'ятій же годині Ісус скрикнув сильним голосом:

– Елої, Елої, лама савахтані? (що означає у перекладі: Боже мій, Боже мій! Чому покинув єси мене?)

35. Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали:

– Он, Іллю кличе!

36. Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, дав йому пити, кажучи:

– Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля його зняти!

37. Ісус же, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. 38. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. 39. Сотник, що стояв проти нього, бачачи, що так віддав духа, сказав:

– Чоловік цей справді був Син Божий.

40. Були там і жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, 41. що слідом за ним ходили і йому услуговували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.

Минає час. День, який починався звичайно, стає темним. Серед дня настає темрява. Ніби саме творіння затамувало подих. І в цій темряві лунає Його крик:
«Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» Це не крик розпачу без надії. Це крик Сина, який входить у найглибшу самотність людини — туди, де ти, можливо, теж бував: у хвилинах, коли здається, що Бог мовчить, коли біль більший за слова.

Подивися на тих, хто стоїть довкола. Хтось насміхається. Хтось не розуміє. Хтось просто дивиться. А десь здалека — жінки, які залишилися. Вони нічого не можуть змінити, але не тікають. Їхня присутність — це мовчазна вірність.

Ісус скрикує ще раз — і настає тиша. Завіса храму розривається. Те, що відділяло людину від Бога, більше не стоїть між вами. Його смерть відкриває доступ. Тепер до Отця можна прийти через Його рани. Сотник, чужинець, бачить це і говорить правду: «Чоловік цей справді був Син Божий». Затримайся тут. Не поспішай далі. Подивися на Хрест. Принеси сюди свої моменти темряви, свої «чому?», свої втрати. Ти не один у них. Він уже був там.

Наприкінці молитви просто побудь у тиші перед Розп’ятим. Можеш тихо сказати Йому те, що лежить на серці. Навіть якщо це лише біль або мовчання.

Підпишіться на розсилку, будьте в курсі подій