Уяви дорогу, що спускається з Оливної гори. Ранок… Повітря наповнене очікуванням. Ти серед людей, що йдуть разом з Ісусом. Ніхто не знає до кінця, що станеться далі, але в серці — відчуття, що відбувається щось важливе.ʼ

Євангеліє
Лк. 96 зач. 19, 29-40; 22, 7-39.

29. В той час, як наблизився Ісус до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, 30. кажучи:

– Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши до нього, ви найдете прив'язане осля, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв'яжіть його і приведіть. 31. Коли ж вас хто спитає: навіщо відв'язуєте? – ви скажете: Господь його потребує.

32. Пішовши, посланці найшли, як він сказав їм. 33. Коли вони відв'язували осля, господарі його спитали їх:

– Навіщо відв'язуєте осля?

34. Ті відповіли:

– Господь його потребує.

35. Привівши його до Ісуса, вони накинули на осля свою одежу й посадили Ісуса. 36 І як він їхав, стелили свою одежу по дорозі. 37. Як він був близько до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, 38. кажучи:

Благословен цар, що йде в ім'я Господнє!

Мир на небі і слава на висотах!

39. Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому:

– Учителю, заборони твоїм учням.

40. Він відповів:

– Кажу вам: коли ці замовчать, каміння кричатиме.

7. Настав день Опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. 8. Ісус послав Петра та Івана і сказав:

– Ідіть та приготуйте нам їсти пасху.

9. Вони його спитали:

– Де хочеш, щоб ми приготували?

10. Він відповів їм:

– Ось коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, 11. і скажіть господареві дому: учитель тобі каже: де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би їсти пасху? 12. Він покаже вам велику горницю, вистелену килимами; там приготуйте.

13. Пішли вони й найшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.

14. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. 15. Він до них промовив:

Я вельми бажав їсти цю пасху з вами, перш ніж мені страждати, 16. бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не завершиться в царстві Божім.

17. І взявши чашу, воздав хвалу й мовив:

Візьміть її і поділіться нею між собою, 18. бо, кажу вам: віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде царство Боже.

19. І взявши хліб, воздав хвалу, розламав, дав їм і мовив: Це – моє тіло, що за вас дається. Чиніть це на мій спомин.

20. Так само й чашу по вечері, кажучи:

Ця чаша – новий завіт у моїй крові, що за вас проливається.

21. Та ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. 22. Бо Син чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.

23. І вони стали один одного питати, хто б то з них міг бути, що мав те зробити.

24. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. 25. Ісус сказав їм:

– Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. 26. Не так хай буде між вами. Але найбільший між вами хай буде як найменший, а наставник як слуга. 27. Хто бо більший: той, що за столом, чи той, що услуговує? Хіба не той, що за столом? А проте я між вами як той, що услуговує.

28. Ви – ті, що зостались при мені у моїх спокусах, 29. і я даю вам царство, як мені дав Отець мій, 30. щоб ви їли й пили за столом у моїм царстві, і сиділи на престолах, судячи дванадцять колін Ізраїля.

31. Симоне, Симоне! Ось сатана хотів просіяти вас, як пшеницю, 32. та я молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла і ти, коли навернешся, утверджуй твоїх братів.

33. Сказав Петро до нього:

– Господи, з тобою я готовий піти і в тюрму, і на смерть.

34. Ісус мовив:

– Кажу тобі, Петре, не запіє нині півень, як ти тричі відречешся, що мене не знаєш.

35. Далі сказав їм:

– Як я вас посилав без калитки, без торби, без взуття, хіба вам чого бракувало?

– Нічого, – відповіли.

36. І він до них промовив:

– Тепер же хто має калитку, нехай візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. 37. Кажу вам: має збутись на мені, що написане: його зараховано до злочинців. Так бо те, що сказане про мене, до кінця доходить.

38. Вони сказали:

– Господи! Ось два мечі тут.

Він відповів їм:

– Досить!

39. Тоді він вийшов і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.

Учні приводять осля. Звичайну тварину, нічим не визначну. Ісус сідає на нього. Він входить як Цар — але не так, як очікують. Без сили, без показної величі. Його шлях — тихий, лагідний. І ти дивишся на Нього: Його близькість не лякає, а притягує.

Люди стелять одяг на дорозі. Це простий жест, але повний любові. Вони віддають те, що мають. Їхня радість щира. Вони згадують чуда, які бачили, добро, яке отримали, світло, що торкнулося їхнього життя. І з цього народжується хвала.

Але не всі радіють. Дехто хоче тиші, порядку, стриманості. Просить Ісуса зупинити цей голос радості. Та Він каже: якщо люди замовкнуть, каміння кричатиме. Бо коли Бог близько, серце не може мовчати.

Зупинися на мить у цій сцені. Де ти зараз? Серед тих, хто радіє? Серед тих, хто спостерігає здалека? Чи серед тих, кому незручно від відкритої віри інших? Подивися, як Ісус проходить повз тебе — тихий Цар, який не примушує, а запрошує.

Наприкінці молитви скажи Йому просто: що в твоєму житті хоче «кричати» хвалу, але ще мовчить? Можеш віддати Йому щось своє — як той одяг на дорозі. І залишся з радістю, що Він проходить поруч.

Підпишіться на розсилку, будьте в курсі подій