Згадай ситуацію, коли ти хотів, щоб хтось виконав для тебе важливе прохання. Як ти почувався в той момент? Що тобі допомогло чекати або довіряти іншій людині?

Євангеліє
Лк. 18, 2-8.

Сказав Господь притчу оцю:

2. В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився.

3. Була ж одна вдова в тім місті, яка приходила до нього й говорила: оборони мене від мого супротивника.

4. Довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: хоч я Бога не боюся, і людей не соромлюся,

5. але тому, що ця вдова мені докучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.

6. Тут Господь додав:

7. – Слухайте, що несправедливий суддя каже. А хіба Бог не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них?

8. Кажу вам: оборонить їх негайно. Тільки ж Син чоловічий, коли прийде, чи найде на землі віру?

Розповідаючи цю притчу, Ісус прагнув заохотити своїх учнів до наполегливої молитви. Сам Він шукав моменти тиші — пізно вночі або рано вранці, щоб підтримувати живий зв’язок із Отцем. Подумай, як ти переживаєш молитву сьогодні. Що допомагає тобі залишатися вірним цій практиці?

У притчі Ісус показує самовпевненого суддю, який неохоче допомагає жінці в біді. Йому байдуже на її низький соціальний статус і складну ситуацію. Він погоджується лише заради душевного спокою. Бог, про якого говорить Ісус, навпаки, активно бере участь у твоєму житті, співчуває тобі і першим простягає руку допомоги. Згадай такі Божі ініціативи у своєму житті: це може бути посмішка іншої людини, добрий погляд або слово підбадьорення, яке підтримало тебе.

Притча закінчується питанням про віру. Ісус не чекає готової відповіді, але запрошує тебе переосмислити якість твоєї віри. Слухаючи Євангеліє, дозволь цьому питанню відгукнутися у твоєму серці.

Наприкінці молитви поговори з Ісусом про те, як ти можеш застосувати Його заохочення до наполегливої молитви у своєму житті

Підпишіться на розсилку, будьте в курсі подій