Sunday, 18 липня 2021

Сьогодні ми почуємо уривок про віру, яка здивувала навіть Господа. Спробуй на початку цієї молитви витішити свої думки та подумати, якою є твоя власна віра.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Матея 8, 5-13.

5. Одного разу, коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його:
6. – Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.
7. Ісус каже до нього:
– Я прийду й оздоровлю його.
8. Сотник у відповідь мовив:
– Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. 9. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: – і він іде; і тому: ходи – і він приходить; і слузі моєму: зроби це – і він робить.
10. Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли:
– Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не найшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у царстві небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скерегіт зубів.
13. І сказав Ісус сотникові:
– Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою!
І слуга видужав тієї ж години.

Поганин, який став прикладом віри на тисячоліття. Ми самі себе називаємо вірянами, але якою є наша віра?  Більшість з нас народилася у християнських сім'ях, отже, приналежність до Християнства ми перейняли від наших батьків. Традиція, виховання… дуже багато людей серед нас вірують саме так тому, що так само вірили їхні батьки. Родина була православна чи католицька, отже і я православний чи католик. А були б батьки буддистами чи мусульманами, то і ми б ними були. Але чи насправді це віра?  Це є, мабуть, лише певний етап знайомства з нею.

Вже коли ми стаємо старшими, то й наша віра інколи стає потребою, адже ми шукаємо, чим можна заповнити ту пустку, яка виникає в разі її браку чи неповноти. До кого звертатися в годинах смутку, проблем, біди чи безрадності? Людина є в пошуках, хтось починає вірити у Всесвіт, хтось змінює релігію, а хтось намагається свою віру поглибити в рамах обраної ним Церкви. Це також можна назвати певним етапом віри. Згодом, вже маючи мінімальний досвід відносин з Господом, ми починаємо розуміти, що Біблія – це дійсно мудрість життя, ми вкорінюємося у свої переконання, традицію, стаємо свідомими приналежності до тієї чи іншої Церкви. Але чи це є та віра, якою можна здивувати Христа?  Чому такої віри як у сотника, Ісус не знайшов у всьому Ізраїлеві, що того вирізняло з-поміж усіх інших?

Віра сотника йшла з глибини його серця, у ній є все: і велика любов до ближнього, адже просив він за свого слугу, а їх в ті часи навіть інколи не вважали людьми, в ній є тиха надія на те, що слуга оздоровиться, у ній є повна довіра і глибока покора. Я не гідний... але Твоє одне Слово, врятує того, хто мені дорогий. Слова сотника наповнені надзвичайною правдивою, щирою вірою. Не можна зупинятися на якомусь етапі, ми маємо постійно розвивати свою віру, поглиблювати її. Встановлювати свій особистий, інтимний зв'язок з Богом, перебувати в Господі та наповнюватися Ним.

Спробуй сьогодні помолитися своїми словами, нехай промовить твоє серце, а уста те просто озвучать. Уяви себе на місці сотника. Так, я негідний, але так сильно люблю і прагну, Господи, Твоєї присутності. Не залишай мене!

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.