Tuesday, 23 квітня 2019

Там де ти зараз знаходишся, пригадай, що Господь є присутній біля тебе. Він близько – і Його можна впізнати!

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Йоанна 20, 11-18

Того часу Марія стояла назовні біля гробниці й плакала. А плачучи, нахилилася до гробниці й побачила двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де було покладено тіло Ісуса. І вони кажуть їй: «Жінко, чого ти плачеш?» Відповідає їм: «Забрали мого Господа, і не знаю, де поклали Його!» Сказавши це, вона обернулася назад і побачила Ісуса, який стояв, та не знала, що то Ісус. Каже їй Ісус: «Жінко, чого ти плачеш? Кого шукаєш?» Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: «Пане, якщо ти Його виніс, то скажи мені, де ти Його поклав; і я заберу Його!» Каже їй Ісус: «Маріє!» Обернувшись, вона каже Йому єврейською мовою: «Раввунí!» – що значить: «Вчителю!» Каже їй Ісус: «Вже не тримай Мене, бо Я ще не піднявся до Отця. Іди до Моїх братів і скажи їм, що Я піднімаюсь до Отця Мого і Отця вашого, до Бога Мого і Бога вашого!» Приходить Марія Магдалина і звіщає учням: «Я бачила Господа!», і що Він сказав їй оце.

Марія Магдалина приходить до гробу, аби побачити та оплакати Ісуса мертвого, хоче віддати Йому останню шану, перед тим як гробницю буде назавжди закрито. Але навіть у цьому їй відмовлено – тіла немає. Невідомо, хто забрав Його, чому, навіщо… Отже, Марію огортає сум та відчай. Через свої гіркі сльози вона не здатна навіть здивуватися ангелам у гробниці, не може й впізнати самого Ісуса, який стоїть поруч. А, можливо, щоб упізнати Воскреслого, недостатньо лише тілесних очей. Треба побачити Його очима серця.

Ісус доторкається серця Магдалини, називаючи її по імені: «Маріє!», - можливо, так, як робив це за свого земного життя. Впізнавши Ісуса, відчай Марії вмить зникає, перетворюючись на велику радість. Він живий! Не треба плакати, не треба шукати мертвого тіла – Він воскрес і Він є поруч!

«Раввуні! Вчителю!» - так хочеться Його обійняти, затримати для себе, втішатися Його присутністю… Та Воскреслого Господа неможливо привласнити, не можна радіти ним тільки для себе. «Не тримай мене. Іди до моїх братів» - радість Воскресіння має бути поділена з іншими. Той, хто зазнав втіхи Воскреслого, стає апостолом пасхальної радості і для своїх братів.

Просімо Ісуса, щоб дав нам впізнати  Себе очима серця – такого, яким Він є присутнім біля нас, в обставинах нашого життя. Просімо про правдиву радість, яка стане втіхою для інших.

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.