Wednesday, 17 квітня 2024

Прп. Акакія, єп. Мелітинського

Спробую у хвилині тиші налаштуватися на добре слухання Божого Слова.
Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Луки 22, 39-54.

39 Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.
40 Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.”
41 І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися:
42 “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!”
43 Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його.
44 Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю.
45 Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку.
46 І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” 47: Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати.
48 А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?”
49 Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?”
50 І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.
51 Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його.
52 Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями!
53 Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.”
54 Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.

Сьогоднішнє євангельське читання показує нам, що Христу також не є чужими скорботи та тривоги. Він, як і кожна людина, не бажає собі страждання чи терпіння. Тому і просить Отця, якщо це можливо, віддалити від нього те, що з ним невдовзі має статися. Проте, покірно приймає волю Отця. Адже на те Він і був посланий у наш світ, щоб через страждання Божого Сина визволити всіх людей від вічної загибелі. А як зустрічаю я те терпіння, яке випадає на мою долю? Чи вмію щиро попросити Бога про допомогу і чи вмію смиренно прийняти те, що неминуче?

Господь також добре знає і розуміє слабкість людини, яка випливає з її природи, зазначеної гріхопадінням. Слабкість, що може призвести до переляку, розчарування, розгубленості, відчаю. Тому закликає своїх учнів молитися, щоб не впасти в спокусу від видимого безсилля Христа перед Його ворогами. Самого Ісуса під час молитви укріплював Божий ангел. А чи усвідомлюю я свої слабкості і потребу у Божій допомозі?

Перед обличчям агресії та насильства своїх ворогів, Христос не відплачує їм тією ж самою монетою. Навіть зціляє пораненого у сутичці слугу первосвященика. Але це Його миролюбство і відмова від насильства не є ознакою страху чи боягузтва. Навпаки – спокійно та гідно  іде на зустріч своїй долі. Заради кожного з нас: учнів і ворогів, знайомих і зовсім чужих. Також і заради мене!

Боже, навчи мене гідно приймати ті випробування, які випадають на мою долю. Будь ти Сам моїм взірцем, а Твій ангел нехай укріпляє також і мене!
Слава Отцю і Сину і Святому Духу.