Saturday, 10 лютого 2024

У хвилині тиші постараюся зосередитися, щоб могти краще чути й розуміти Боже Слово.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Матея 23, 1-12.

1. Того часу сказав Ісус до народу й до своїх учнів:
2. На сідалищі Мойсея сіли книжники та фарисеї. 3. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять.
4. В'яжуть тяжкі, не під силу тягарі і кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. 5. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці. 6. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах 7. та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: учителю!
8. Ви ж не давайте себе звати: учителю; один бо ваш Учитель, а ви усі брати. 9. Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі. 10. Ані наставниками не давайте себе називати, один бо ваш Наставник – Христос. 11. Найбільший з вас хай буде вам слугою.
12. Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений.

В сьогоднішньому євангельському читанні наш Господь Ісус Христос засуджує лицемірну та негідну поведінку книжників і фарисеїв, але ці слова застереження звернені насамперед до власних Христових учнів. Книжники та фарисеї – представники релігійної еліти тогочасного юдейського суспільства. Все своє життя присвячували вивченню та навчанню Божого Закону. За це вони користувалися серед людей неабияким авторитетом. Але разом з пошаною і визнанням, з’явилися, як це зазвичай буває, певні спокуси.

Головна спокуса – це влада, зловживання авторитетом. Книжники та фарисеї стали вважати, що мають право визначати до деталей, як інші люди мають жити. Нав’язувати іншим своє бачення того, що і в який спосіб можна чи не можна робити. При чому нерідко й самі були не в змозі виконувати те, що накидали іншим. Це те, що Ісус називає «тяжкі, не під силу тягарі». Така сама спокуса нерідко підстерігає й нас, християн, коли із служителів Божого Слова стаємо ніби його розпорядниками. Думаємо, що все знаємо і маємо право всіх про все повчати. Дійсно, маємо завдання свідчити про Божу істину. Але й бережімося, щоб не стати тими хто «говорять, а не роблять».

Інша спокуса – марнославство. Релігійний авторитет приносить з собою й певну пошану, яку люди виявляють тим, кого поважають і кого вважають своїм взірцем. І так буває, що ця пошана якось непомітно стає для нас вже цінністю сама по собі. Гірше того – стає самоціллю. Вигадуємо різні видимі знаки та слова, якими цю пошану можна краще виявляти. Спеціальний одяг, почесні звання, особливі звернення – все це приємно і нібито гарно, до певної міри. Але разом з тим легко можна втратити істинну євангельську простоту. Тоді залишиться лише купа блискучої мішури, за якою насправді приховується порожнеча.
«Найбільший з вас хай буде вам слугою», - чи ще чуємо ми це і як те розуміємо?

Господи, навчи нас правдивому євангельському смиренню й простоті, щоб ніколи не забувати, що «Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений».

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.