19
07.2024
Прп. Макрини, сестри св. Василія Великого Мт 12, 1-8
0,00 / 0,00

Sunday, 19 листопада 2023

Звичайний період, Лк 8, 41-56
Неділя 24-та по Зісланні Святого Духа

Св. прор. Авдія.
Св. мч. Варлаама.

У хвилині тиші постараюся приготувати своє серце та розум для того, щоб вислухати та почути Боже Слово.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Луки 8, 41-56.

41. В той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім'я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього.
43. Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її зцілити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі і вмить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав:
– Хто доторкнувся мене?
А що всі відпекувались, Петро мовив:
– Наставниче, люди коло тебе товпляться й тиснуться!
46. Ісус сказав:
– Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.
47. Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус:
– Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!
49. Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синагоги й каже:
– Твоя дочка померла, не турбуй більш учителя.
50. Ісус почувши це, озвавсь до нього:
– Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.
51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив:
– Не плачте, вона не вмерла, вона спить.
53. Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. Тоді він узяв її за руку й голосно промовив:
– Дівчино, пробудися!
І дух її вернувсь до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.

Сьогоднішній євангельський текст подає нам дивне переплетення двох людських історій. Кожна з цих історій тривала той самий час – дванадцять років. Перша з них – про життя дівчинки, єдиної дитини в своїх батьків, яке, здавалося б, добігло передчасного та жалісного кінця. Друга – про хворобу та страждання жінки, яка ніде не могла знайти зцілення, витративши на невдалі спроби лікування увесь свій прожиток.

Ісус відкликається на прохання батька і йде до його дому, щоби допомогти вмираючий дівчині. Але трапляється затримка. Це жінка, яка шукає допомоги. Її віра така велика, що досить було просто доторкнутися краю одежі Ісуса, щоб хвороба, якій не змогли зарадити всі лікарі, назавжди покинула її. Трапляється чудо! Але все це, можливо, коштувало часу: поки Ісус виясняв, а жінка розповідала, що сталося, дівчинка померла. Радість однієї людини виявляється пов’язаною з горем іншої. Закінчення дванадцятирічного страждання з закінченням дванадцятирічного життя. Невже сума людської біди залишається незмінною?

Але Ісус є понад такою арифметикою. Він не дає батькові впасти у відчай: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться». В хаті вже панує смуток і плач. Та Господь не зважає на людське нерозуміння та насмішки. «Дівчино, пробудися!» І дівчина, яку вже зарахували до померлих, повертається до життя. Ісус являє Божу силу і щедрість, яка нищить і хворобу і саму смерть. 
А що можу зробити я, щоб у світі стало хоч трохи менше страждання?

Прошу в Господа про ласку бути небайдужим до страждання ближніх. Хочу і я бути знаряддям Божої щедрості та сили!

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.