21
06.2024
Віддання Вознесіння Йо 17, 18-26
0,00 / 0,00

Wednesday, 03 травня 2023

Звичайний період, Йо 6, 35-39
Прп. Тедора Трихіни

Прошу в Бога про благодать уважності, щоб могти добре чути, вірно розуміти та щиро приймати Його святе Слово.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Йоана 6, 35-39.

35. Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
– Я – хліб життя. Хто приходить до мене, не голодуватиме; хто в мене вірує, не матиме спраги ніколи. 36. Та я сказав вам: ви бачили мене і не віруєте. 37. Усе, що мені дає Отець, прийде до мене, і того, хто до мене приходить, я не відкину;
38. бо я зійшов з неба не для того, щоб мою волю чинити, а волю того, хто мене послав. 39. Ось така воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він мені дав, я нічого не погубив, але воскресив його в останній день.

Ісус називає себе Хлібом Життя, завдяки якому не матимемо більше голоду і спраги. Про яку спрагу і голод він говорить? Для того варто заглянути глибше у власне серце. Для людини, яка має матеріальні труднощі, часто здається, що як тільки матиме всього вдосталь, то тоді вона зможе заспокоїтися та стати щасливою. Проте, приклад жителів багатих країн нам показує, що це не зовсім так. Коли людина стикається з задоволенням своїх матеріальних, тілесних потреб, коли її цілі і мрії досягнуті, людська свідомість ризикує опинитися у глухому куті безсенсовості. Відомі та багаті люди часто вражають нас своїм невпорядкованим життям і часто вони зізнаються, що успіх є важче добре пережити, ніж втрати і провали. Це тому, що людське серце насправді прагне любові, якою і в якій ми були сотворені. Навіть наші рідні й близькі не можуть задовольнити цього голоду і спраги.

«Ви бачили мене і не вірите», - Ісус бачить серця своїх сучасників і їхню духовну хворобу. «Бачити і не вірити» може також стосуватися нашого духовного досвіду. Можливо, нам траплялося бути болюче враженими тим, що ми любимо якусь людину, а вона цього не цінує і не приймає. Незважаючи на все, що для неї робимо, залишається віддаленою чи навіть ворожою, аж до безпідставних звинувачень. Щось подібного стається у нашому стосунку до Бога кожного разу, коли грішимо. Ми віддаляємося з простору його любові і вибираємо життя за логікою далекою від Царства Божого, яка бажає будувати власне маленьке царство.  

Ісуса відкидають, але Він не відкидає нікого, хто приходить до Нього, бо знає, що кожен є даром Отця. Можемо не боятися прийти до Христа, що би не сталося. Він ніколи не стане перераховувати наші провини та недосконалості, Він дивиться на нас очима любові Отця, котрий також є нашим Отцем. По-людськи нам легше приймати тих, що приймають і розуміють нас, тому часто здається, що так само чинитиме і Господь. Коли ми хороші, нас прийме радо, коли ж нам є чого соромитись, то годі знайти відвагу прийти до Нього і вкотре зізнатися в наших провинах, щоб примиритися. Нам здається несправедливим очікувати від Господа чогось без нашої відповідної заслуги. Ця логіка безумовної Божої любові не вміщається в наше земне розуміння і повинна стати для нас причиною глибокого радісного здивування і прийняття. Вірячи цій любові, ми самі стаємо здатними любити, прощати та відкривати красу життя у сопричасті з нашими ближніми.

Господи, дякую Тобі за Хліб Життя і Твою жертвенну любов, що насичує мій голод і спрагу любові. Пробач мої зволікання у дорозі до Тебе і навчи мене приймати себе самого і моїх ближніх з огляду на Твою любов.

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.