Євангеліє
Луки 22, 39-54

39 Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.

40 Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.”

41 І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися:

42 “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!”

43 Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його.

44 Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю.

45 Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку.

46 І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” 47: Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати.

48 А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?”

49 Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?”

50 І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.

51 Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його.

52 Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями!

53 Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.”

54 Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.

Підпишіться на розсилку, будьте в курсі подій