07
10.2022
Св. первомч. й рівноап. Теклі Мр 12, 1-12
0,00 / 0,00

Thursday, 22 Вересень 2022

Звичайний період, Мр 6, 30-45
Свв. і прав. богоотців Йоакима й Анни

Св. мч. Северіяна.

Щоб прийняти запрошення до духовної трапези Слова Божого, спробуй приготувати своє серце. Знайти в ньому простір і час для слухання, котре відживляє людське існування.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Марка 6, 30-45.

30. В той час aпостоли вернулися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали. 31. Він їм каже:
– Ідіть самі одні осторонь, десь на самоту, і відпочиньте трохи.
Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть що перекусити. 32. І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні. 33. Але їх бачили, як вони відпливали, і багато пізнали їх, і пішки збіглись туди з усіх міст, і випередили їх. 34. Вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними, бо вони були немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.
35. А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть:
36. – Місце самотнє тут, і час уже пізній. Відпусти їх, хай підуть в околишні слободи й села та куплять собі що їсти.
37. А він відповів їм:
– Дайте ви їм їсти.
Вони йому кажуть:
– Хіба піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм їсти?
38. Він каже їм:
– Скільки хлібів маєте? Підіть і подивіться.
Довідавшись, вони кажуть:
– П'ять хлібів і дві риби.
39. І велів їм посадити всіх гуртками на зеленій траві. 40. І посідали гуртками по сотні та півсотні. 41. Узяв він п'ять хлібів і дві риби і, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби, і став роздавати учням, щоб клали перед ними, і розділив дві риби між усіма. 42. І їли всі і наситилися. 43. І назбирали окрушин хліба повних дванадцять кошів та рештки риби. 44. Тих же, що їли, було п'ять тисяч чоловік.
45. Зараз же заставив учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, поки він не відпустить народу.

Учні повертаються з ентузіазмом, який Ісус, здається, трохи гасить, коли відправляє їх на самоту. Місія проповідування Царства Небесного в будь-якій формі відкриває нас для спілкування з іншими людьми. Іноді воно може бути настільки інтенсивним, що ми не помічаємо, як з радості ніби покинули власне серце, де раніше в тиші розмовляли з Господом. З цього невидимого спілкування ми черпаємо більше, ніж здається на перший погляд. В той час учням не вдалося відпочити і побути з Христом на самоті, вони мали хіба невеликий відрізок часу, коли перепливали з одного берега на інший. Спробуй уявити себе у тому човні. Про що б тобі хотілося поговорити з Ісусом, а про що помовчати разом з Ним та апостолами?

Здається, що сьогоднішній уривок дуже близький до темпу нашого сучасного життя. Адже нас переважно оточує велика кількість людей і кожного дня ми маємо купу більших і менших справ, які потрібно полагодити. Хоча Господь і бажав дати учням можливість відпочити, щоб у тиші і самоті ще більше пережити те, що вони чинили, бачили і чули, однак цього так і не сталося, їм довелося залишитися з Христом і продовжити своє служіння. Ми часто нарікаємо на зайнятість – саме тому, що втомлені і виснажені, а деколи тому, що не вміємо черпати силу у виконанні обов’язків. Можливо, не вміємо самі цінувати наш вклад  у працю для спільного блага, занадто очікуючи на вдячність чи супер-результати. Можливо, знеохочуємося через завеликі для наших можливостей запити і потреби?

Учні знаходяться перед непростим, неможливим до здійснення завданням. Звичайно, хто б міг нагодувати кілька тисяч людей кількома хлібами? Ісус каже учням іти і глянути, що вони мають. Ця, здається, побутова ситуація відкриває перед нами глибоке духовне значення наших можливостей і дарів. Учні мають дещо, що для них самих ледве мало б вистачити. Ми часто й справді не в силі задовільнити потреби наших ближніх і то не тільки матеріальні. Іноді можна відчути себе безпомічним і перед потребою іншого у розумінні, любові, прийнятті. Наша людська любов обмежена, а бажання цієї любові сягає корінням у саму природу людини, котра постала з безмежної і безумовної любові Бога, якої постійно потребує. Перед цим проваллям між потребою та можливістю, Господь вчить нас довір’я і служіння. Даючи Йому те, що маємо, і роблячи те, про що Він нас просить, ми можемо стати свідками більших і менших чудес!

Господи, дякую Тобі за те, чим володію! Навчи мене ділитися Твоїми дарами. Допоможи мені відкритися на потребу моїх ближніх з довір’ям на Твою допомогу і благословення!

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.