Saturday, 15 серпня 2020

За хвилину почую слова святого Євангелія. Постараюся зосередитися, щоб Боже Слово краще зрозуміти та прийняти.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Матея 17, 24 - 18, 4.

24. В той час підійшли збирачі дидрахми до Петра й питають:
– Чи заплатить ваш учитель дидрахму?
25. – Так, – каже.
І як увійшов до хати, Ісус випередив його, кажучи:
– Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?
26. Коли він відповів: з чужих, Ісус сказав до нього:
– Отже, сини вільні. 27. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там найдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе.
1. Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять:
– Хто найбільший у царстві небеснім?
2. Ісус покликав дитину, поставив її серед них 3. і каже:
– Істинно кажу вам: якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в царство небесне. 4. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у царстві небесному.

Сьогодні ми почули історію про Ісуса, Петра та збирачів храмового податку. Всі юдеї мали давати податок на храм. У даному разі йдеться про суму в дві драхми з людини, тобто приблизно дводенний заробіток ремісника. Петру здавалося правильним, що й Ісус має заплатити цей податок. Тому він погодився заплатити та пішов з тим до Вчителя. Однак Ісус випередив його своїм зустрічним питанням. Чому Євангеліє підкреслює цей момент випередження Ісусом Петра? Можливо, для того, щоб показати, що ані Петро, ані жодна інша людина не може нав’язувати Господу свою волю чи своє бачення речей.

Ісус вдається до прикладу з політичного життя суспільства з монархічним устроєм, звичним для більшості людей того часу та того краю. Держава в значній мірі асоціювалася з особою монаха, наприклад царя. Піддані царя мають платити податок, який той використовував на свій розсуд, теоретично на спільне добро. Однак сам монарх та його рідні є вільними від необхідності платити, адже було б дивно вимагати гроші в самих себе. Отак і Господь Ісус Христос, будучи сином Небесного Царя, є вільним від обов’язку підданих. Петро ж має це зрозуміти, перед тим, як братися щось вирішувати за Ісуса.

Однак, зрештою, Христос поступає не дуже, здавалося б, логічно. Влаштовує чудо з уловом риби, яка містить статир, тобто чотири драхми, та наказує Петрові таки заплатити храмовий податок: «щоб вони нам цього не взяли за зле». Ісус тут демонструє певний здоровий опортунізм. Хтось би, можливо, міг би докорити Йому за брак принциповості. Але надмірно жорстка принциповість також може бути знаком незрілості чи прихованої невпевненості у собі.  Тоді як для здорової зрілої людини зазвичай  властива деяка гнучкість та вміння розрізняти те, що є дійсно важливим, від того, що є другорядним. Ісус сьогодні дає нам у тому добрий приклад та урок. Чи був цей урок в чомусь корисним також і для мене?

Господи, даруй мені Твою мудрість для доброго розрізнення та розпізнання того, що добре у моїх щоденних справах!

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.