Wednesday, 12 серпня 2020

За хвилину почуємо притчу з уст Ісуса Христа. Просімо про благодать доброго розуміння та щирого прийняття євангельського Слова.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Матея 21, 28-32.

Сказав Господь притчу оцю:
28. Як вам здається? Один чоловік мав двох синів.
Звернувшись до першого, він мовив:
– Піди, дитино, нині працювати у винограднику.
29. Той озвався:
– Піду, Господи.
І не пішов.
30. Звернувшись до другого, сказав так само. А цей відповів:
– Не хочу.
Але, потім розкаявшись, пішов.
31. Котрий з двох учинив волю батька?
– Останній, – відповіли ті.
Тоді Ісус сказав їм:
Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджають у царстві Божім. 32. Прийшов бо був до вас Іван дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі і блудниці повірили йому, а ви, бачачи це, навіть потім не розкаялися, щоб повірити йому.

Напевно, нерідко і нам траплялися в житті ситуації, коли нам хтось щось пообіцяв і не виконав. Які тоді ми маємо почуття? Розчарування, злість, образа, бажання відплатити тією ж самою монетою… Відчуваємо себе знеціненими, покинутими, обманутими. А буває, що й ми робимо щось подібне. Чому? Можливо, хочемо уникнути конфлікту, тому радше щось пообіцяємо, щоб від нас відчепилися, а виконувати обіцяне насправді не збираємося. Також може бути, що на початку маємо добру волю й намір, а потім вони кудись діваються, і знову таки ми не виконуємо обіцянки. Тоді вже хтось інший відчуває себе через нас обманутим, покинутим чи знеціненим.

Буває й так, що зустрічаємося у житті з відмовою. Когось про щось просимо, розраховуємо на сприяння, співчуття, допомогу. А чуємо «ні», «не хочу», «не можу», «не буду». Тоді теж відчуваємо цілий букет різноманітних, але не дуже приємних почуттів. Але трапляється і таке, про що нам говорить сьогоднішня притча. Коли, зрештою, особа, яка нам спочатку у чомусь відмовила, згодом таки виявляє добру волю й бажання йти на зустріч. Чи були в моєму житті подібні випадки, і чи пам’ятаю, що я тоді відчував?

Звертає на себе увагу той факт, що Ісус у своїх словах ніколи не засуджує загальновизнаних, так би мовити «класичних» грішників, таких як блудниці і митарі. Навпаки, саме ці особи, яких на той час було прийнято всіляко зневажати, знаходять в нашого Господа прийняття, співчуття і прощення. А гострі, критичні, різкі слова від Христа чують поважні та побожні люди. Книжники, законовчителі, первосвященики, старшини народу. Не виключено, що й сьогодні наша ситуація не є сильно відмінною від тогочасної. Цікаво, кого з нас Христос приймає та прощає, а кого критикує та картає? До кого стосуються сьогодні ці Його слова?

Господи, навчи мене щирості серця перед Тобою. Нехай моє «так» буде завжди «так». А якщо я колись і скажу Тобі «ні», то врозуми мене і переміни це моє початкове «ні» на правдиве «так»!

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.