29
03.2024
Прп. Марка, єп. Аретусійського, і Кирила дияк., та інших, що з ним постраждали при Юліані, мучителеві Мт 27, 45-56
0,00 / 0,00

Sunday, 09 серпня 2020

Звичайний період, Мт 14, 22-34
Св. влкмч. й цілителя Пантелеймона. Св. Климента, архиєп. Охридського, чудотворця

У хвилині тиші постараюся приготувати моє серце та мій розум до уважного слухання та сприйняття Божого Слова.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Матея 14, 22-34.

22. Того часу Ісус заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору молитись насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.
24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ідучи по морю. 26. Учні, побачивши, що він іде по морю, жахнулись.
– То привид! – заговорили і з переляку закричали.
27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них:
– Будьте спокійні – це я, не бійтеся!
28. Тоді Петро озвавсь до нього й каже:
– Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе!
29. – Іди! – сказав Ісус.
І вийшов Петро а човна, почав іти по воді і прийшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув:
– Господи, рятуй мене!
31. Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього:
– Маловіре, чого усумнився?
32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. Тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи:
– Ти істинно – Син Божий!
34. І перепливши, прибули в землю генесаретську.

На початку сьогоднішнього читання ми зустрічаємо певний контраст. Ісус молиться на горі у самоті та тиші. В той час, як Його учні, будучи самі, без Нього, досвідчують неабияких труднощів посеред розбурханого моря, з трудом долаючи супротивний вітер. І от Ісус залишає мир та спокій свого молитовного перебування наодинці з Отцем і йде до своїх учнів. Йде просто по воді, незважаючи на хвилі й шторм. Така Його поява викликає в учнів не радість, але страх. Страх перед тим, що водночас знайоме і, разом з тим, зовсім незвичне. Це їхній Вчитель, якого вони добре знають, але ж Він простує по воді, що, з точки зору звичайного життєвого досвіду, є неможливим.

Тож не дивно, що учні жахнулися і перелякалися. Подумали, що то не Ісус, але якісь привід. Насправді, чимало фільмів жахів побудовані саме на ефекті страху перед нібито знайомими реаліями, які виявляють певні неочікувані від них властивості. Щось подібного, буває, досвідчуємо в наших нічних кошмарах. Отже, маємо справу з певним архетипним страхом, з тим, що живе в нас і проявляє себе навіть помимо нашої волі. Таким чином, до природнього страху учнів перед небезпекою штормового моря, додався й інший, ірраціональний страх перед привидом.

Ісус заспокоює учнів: «Будьте спокійні – це я, не бійтеся!» І тут Петро проявляє надзвичайно дивну ініціативу. Хоче і він ходити по воді – так, як Ісус. Що стоїть за таким його проханням? Воно здається майже нахабним, чи, можливо, просто дитячим: «Вау! Я теж так хочу!» Як би то не було, Петро йде назустріч своєму страху. Йде по штормових хвилях назустріч вітру, наближуючись до Того, кого ще хвилину до того вважали привидом. І поки довіряє, йде. Як тільки ж дозволив страху опанувати над собою, почав потопати. Та Ісус і тут врятував його.
А якщо я уявлю собі, що знаходжуся і я в тому човні – якою буде моя реакція?

Господи, навчи мене довіряти Тобі і разом з Тобою долати всі страхи й перешкоди!

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.