Wednesday, 18 вересня 2019

Прошу в Господа про благодать відкритого серця, щоби я міг краще почути й прийняти Боже Слово.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Марка 4, 35-41.

35. Сказав Господь своїм учням:
– Перепливімо на той бік!
36. І, зоставивши народ, беруть його з собою, так як він був у човні; були ж і інші човни з ним. 37. І знявся сильний буревій, і хвилі линули в човен, так що він уже наповнювався водою. 38. А він був на кормі і спав на подушці. Вони збудили його й кажуть йому:
– Учителю, байдуже тобі, що гинемо?
39. Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря:
– Замовкни! Ущухни!
І затих вітер, і настала велика тиша. 40. Тоді сказав до них:
– Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?
41. Страх великий огорнув їх, і вони казали один одного:
– Хто це такий, що йому вітер і море послушні?

«Учителю, байдуже тобі, що гинемо?» Ці слова показують нам страх учнів не тільки перед розбурханою стихією, але й перед тим, що Бог може ніби залишити їх, не дбаючи про їхню долю. Ісус же спокійно спить просто під час бурі, бо повністю довіряє Небесному Отцеві. Подібно й ми нерідко, навіть виконуючи Божу волю в нашому житті, прямуючи туди, коли Сам Бог нас направляє, якось забуваємо, що Він про нас дбає. Зустрічаючи труднощі, які нас лякають, починаємо за них докоряти Господу: «невже тобі байдуже?»

Але Господь своєю силою заспокоює вітер й хвилі. Настає велика тиша. Стихає шум зовнішній: свист вітру й ревіння хвиль. Стихає й внутрішня колотнеча думок та полохливих емоцій: страх, недовіра, занепокоєння. Стає чути голос Ісуса, який заохочує до сміливості й віри.

На зміну людському страху за своє життя, що походить з сумніву та браку довіри, в учнів приходить інший страх – на цей раз такий, що бере свій початок в здивуванні та благоговінні перед силою Господа. «Хто це такий, що йому вітер і море послушні?» Здається, питання риторичне і учні знають відповідь на нього, яка міститься в 65 псалмі: «Спасителю наш, Боже… Ти, що прибуркуєш ревіння моря, рев його бурунів і галас народів». Якщо Сам Бог із нами – то чого  нам тепер боятися?

Прошу в Бога про дар довіри до Нього, щоби минулися всі мої надто людські страхи й побоювання, а залишилося б тільки благоговіння перед Ним, який присутній в кожній моїй життєвій ситуації та заспокоює бурі навколо та у середині мене.

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.