Monday, 22 липня 2019

У хвилині тиші прошу про благодать почути Боже Слово і не пропустити повз своє серце ту Добру Новину, яку воно мені сьогодні звіщає.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Йоана 20, 11-18

Першого дня тижня Марія Магдалина прийшля до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить – камінь відкочено від гробниці. Марія стала перед гробницею і плакала. А плачучи, нахилилась вона до гробу, і бачить двох ангелів: у білім вони, сидять – один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове. І кажуть вони їй: «Жінко, чого плачеш?» «Узяли мого Господа, – відвічає їм вона, – і не відаю, де покладено Його». Сказавши це, обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус. І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить Йому: «Пане, коли Ти забрав Його, то повідай мені, куди ти Його поклав, – а я заберу Його». Мовить до неї Ісус: «Маріє!» А та обернулась та до нього по-єврейському: «Раввуні!» – що у перекладі означає: «Учителю!» А Ісус їй каже: «Не стримуй Мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду Я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого». І пішла Марія, щоб звістити учням: «Бачила я Господа», – та й що Він це їй повідав.

Перше, на що звертається увага, слухаючи сьогоднішнє Євангеліє – це особлива вірність Марії Магдалини. Вона перша приходить до гробу ще затемна, щоб в останній раз побачити свого Вчителя. 

Але вона прийшла шукати мертвого, оплакати його, попрощатися назавжди. І навіть цю можливість в неї забрано. Тіла нема! Хто його забрав, навіщо, куди поклав – невідомо. Отже, вона гірко плаче. У тому плачі вона не помічає нічого, крім власне свого горя - її не дивують ангели в білому, що сидять в гробниці. Хто вони, звідки взялися, чому так говорять? Марія й далі плаче. Не впізнає вона й самого Воскреслого Ісуса, думаючи, що це місцевий садівник. Та сподівається, що, можливо, він зможе повернути їй мертве тіло Ісуса.

Раптом Господь кличе її по імені: «Маріє!» І то вмить перемінює плач, жаль та гіркоту втрати на невимовну, величезну радість впізнання та зустрічі: «Раввуні! Учителю!». Ця радість зустрічі з Воскреслим перетворює розгублену, просякнуту сльозами та жалобою жінку на святу равноапостольну Марію Магдалину: «йди до моїх братів і повідай їм…»

Просімо в Бога про благодать впізнати присутність живого Ісуса  також і в нашому житті, досвідчити радість Його Воскресіння, яка може перетворити нас, часто слабких та розгублених, на потужних свідків Божої сили та слави!

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.