Wednesday, 24 квітня 2019

Де би ти зараз не був, чим би не займався, пригадай, що Господь є присутній біля тебе. Він близько – і Його можна впізнати!

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Луки 24, 13-35

Ось двоє, учнів Ісуса, того ж самого дня, першого в тижні, йшли до села, віддаленого на шістдесят стадій від Єрусалима, яке називалося Емаус; вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони вели бесіду й обговорювали, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними; очі їхні були стримувані, щоби Його не впізнали. Тож Він запитав їх: «Що це за розмови, які ви ведете між собою, йдучи дорогою?» Ті зупинилися, повні смутку. У відповідь один, на ім’я Клеопа, сказав Йому: «Ти хіба єдина захожа людина в Єрусалимі, яка не знає того, що сталося в ньому цими днями?» І запитав їх: «Що саме?» А вони сказали Йому: «Те, що сталося з Ісусом Назарянином, який був мужем пророком, сильним ділом і словом перед Богом і перед усім народом; і як видали Його первосвященики й наші старші на смертний присуд і розіп’яли Його. А ми сподівалися, що Він той, хто мав викупити Ізраїля. І до того всього, оце третій день, відколи те сталося. Та деякі наші жінки здивували нас: побувавши рано в гробниці й не знайшовши Його тіла, вони прийшли й розповіли, що бачили появу ангелів, які сповістили, що Він живий. Тоді пішли деякі з нас до гробу – і знайшли все, як говорили жінки; Його ж самого не побачили». Тоді Ісус сказав їм: «О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки! Хіба не треба було Христові постраждати й увійти у свою славу?» І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм в усіх Писаннях те, що стосувалося Його. І вони наблизилися до села, до якого йшли. А Він удавав, що йде далі. Та вони наполягли, кажучи: «Залишайся з нами, бо вечоріє, і день вже схилився». І Він увійшов, щоби залишитися з ними. І сталося, як сів Він за столом з ними, то, взявши хліб, промовив благословення і, розломивши, подавав їм; тут і відкрилися їхні очі, й вони впізнали Його. Та Він став невидимий для них. І сказали вони один одному: «Хіба не палало в нас наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та коли відкривав нам Писання?» Тож вставши, тієї ж години вони повернулися до Єрусалима та знайшли зібраних Одинадцятьох і тих, які були з ними; вони говорили, що справді Господь воскрес і з’явився Симонові. І вони розповіли про те, що сталося в дорозі, та як вони розпізнали Його в ламанні хліба.

Воскреслий Господь наближається та йде разом з учнями. Проте Його не так вже й просто впізнати. Тілесних очей, фізичного зору для цього, здається, недостатньо. Потрібно чогось більшого. Першим кроком до впізнання є щира зацікавленість. Хоча й розгублені, печальні, учні говорили між собою про те що відбулося в Єрусалимі. Намагалися зрозуміти: як то могло статися, що Той, кого вони вважали за Месію був виданий на смерть і загинув? Адже Він мав перемогти! Учні щиро шукали відповіді – і не знаходили…

Другим кроком є розважання над Божим Словом. Ісус, ще невпізнаний, тлумачить учням Закон і Пророків, які говорять про Месію і про Його страждання. Учні починають дещо розуміти, їхні серця не лишаються байдужими, починають «горіти». Але розум їхній є ще закритий. Та вони вже хочуть, щоб їхній таємничий попутник залишився з ними.

«тут і відкрилися їхні очі» - останнім кроком до впізнання Воскреслого став жест ламання хліба. Напевно такий, який вони вже бачили під час помноження хлібів та останньої вечері. Вмить їхній смуток та нерозуміння перетворилися на величезну радість! 

Та Воскреслого важко втримати. Він зник. А радість учнів жене їх назад до Єрусалиму, щоб поділитися дивовижною звісткою з братами.

Просімо Ісуса, щоб дав нам впізнати  Себе очима серця – через наші власні роздуми, на наших життєвих дорогах. Слухаймо Божого Слова та приходьмо до Господньої Вечері – Таїнства Євхаристії. 

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.