29
03.2024
Прп. Марка, єп. Аретусійського, і Кирила дияк., та інших, що з ним постраждали при Юліані, мучителеві Мт 27, 45-56
0,00 / 0,00

Sunday, 17 березня 2019

Великий Піст, Лк 9, 28б-36
2 неділя Великого Посту

Часом ми стаємо свідками надзвичайних подій. Говоримо, що певні події змінили наше життя. Ми впевнені у тому, що це був не просто звичайний збіг обставин, а надприродне втручання. Часом Бог обдаровує нас такою благодаттю, котра захоплює нас зненацька і змінює якість нашої віри. 

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Луки

Лк 9, 28б-36

Ісус узяв з собою Петра, Йоана та Якова й пішов аж на гору помолитись.
І коли він молився, вигляд його обличчя став інший, а одежа - біла та блискуча.
І ось два мужі з ним розмовляли: були то Мойсей та Ілля,
що, з'явившись у славі, говорили про його смерть, якої він мав зазнати в Єрусалимі.
Петро й його товариші були зморені сном. Та як пробудилися, побачили його славу і двох мужів, що з ним стояли.
А коли ці відходили від нього, Петро промовив до Ісуса: “Наставниче, добре нам тут бути! Зробимо три намети: один тобі, один Мойсееві й один Іллі.” Він не знав, що говорить.
Коли він говорив це, насунулася хмара й огорнула їх, а учні налякались, як ті ввійшли у хмару.
І залунав голос з хмари. “Це Син мій, Вибранець, слухайте його!”
І коли пролунав цей голос, Ісус один зостався. Учні мовчали, і нічого з того, що бачили, нікому тоді не оповідали.


Ми знаємо, що знаки Ісуса, Його Божої сили, такі як ходіння по воді чи заспокоєння бурі, лякали Його учнів. Ісус безперечно був кимось особливим, обдарованим великою харизмою, мудрістю та силою. Проте увесь час залишався для них людиною. Та у цій ситуації Ісус захотів показати учням щось із свого божества. 

Преображення було знаком, який Апостоли зрозуміли аж після Воскресіння. Не маючи досвіду воскресіння Ісуса, не могли би свідчити про те, що Ісус ціле своє життя залишався істинним Богом та істинною людиною. 

Неодноразово і з нами трапляються речі або ми стаємо свідками ситуацій, котрі ясно бачимо лише з перспективи часу. І ми впевнені, коли про них говоримо, що було у них «щось неймовірне», «вони змінили моє мислення», або «тепер я точно знаю, що все почалося саме тоді». Бог засіяв у нас зерно, яке потребувало відповідного часу, щоб прорости. 

Постарайся пригадати собі миті, котрі у твоєму житті були особливим спалахом божої присутності. Можливо навіть вдасться пробудити ті почуття, які тебе тоді супроводжували. Вчини з цього свою сьогоднішню подяку. 
Слава Отцю…