Wednesday, 10 вересня 2025

Уяви собі вируючу бурю, важкі краплі дощу, що падають на землю, рев вітру, шелест дерев, гуркіт грому.

Євангеліє
Мр. 4, 35–41

35 Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже: Перепливімо лишень на той бік!

36 І зоставивши народ, беруть його з собою, так як і був у човні; а були й інші човни з ним.

37 І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався.

38 А він був на кормі, - спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: Учителю, тобі байдуже, що гинемо?

39 Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: Замовкни! Ущухни! І затих вітер, і залягла велика тиша.

40 Тоді сказав до них: Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?

41 І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: Хто це такий, що йому вітер і море послушні?

На озері вирує шторм, а Ісус спить. Здається, Він не звертає увагу на вітер, хвилі, що розбиваються об човен, чи страх своїх учнів. У цій небезпечній ситуації Він не реагує. І може здаватися, що учні борються самі. Спробуй згадати випадок, коли ти відчував, що борешся сам. Що ти відчуваєш, думаючи про це зараз?

Учні самі борються з бурею та потопом, що заливає їх. Зрештою, вони вирішують розбудити Ісуса. Вони ставлять Йому запитання, яке, можливо, приховує певний біль чи жаль. Вони відкривають Ісусові свої почуття та запитують Його, чи байдужа Йому ця критична ситуація. Як ти розмовляєш з Ісусом? Як ти сприймаєш Його жести та дії щодо тебе?

Останнє слово належить Ісусові. Цим словом він заспокоює бурхливе море, але також заспокоює налякані серця своїх учнів. Слово Ісуса має силу перетворити кожне страждання на глибокий мир. Коли ти знову слухатимеш євангельський текст ще раз, зверни увагу на те, що Ісус говорить тобі тут і зараз, сьогодні.

У хвилину тиші ти можеш поговорити з Ісусом про хвилювання твого серця.