Friday, 24 березня 2023

Спробуй втишити своє серце і помисли, щоб споглядати незбагненну глибину Божої любові і терпеливості, що випромінює з висоти хреста на Голгофі.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Марка 15, 33-47.

33 А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години.
34 О дев'ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: Елої, Елої, лама савахтані? - що означає у перекладі: Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?
35 Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: Он, Іллю кличе!
36 Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!
37 А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа.
38 Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу.
39 Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: Чоловік цей справді був Син Божий.
40 Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія,
41 що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.
42 Коли настав уже вечір, - тому що була це п'ятниця, тобто перед суботою,
43 - Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса.
44 Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер.
45 Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло;
46 а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу;
47 Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.

Ісус, будучи в стані агонії, молиться. Його молитвою є перший вірш з двадцять другого псалма. Проте, хтось перекручує його слова – і знову глум та зневага! Але Ісус далі молиться, і, голосно скрикнувши, віддає духа у руки Отця. А якою є твоя молитва в нестерпних ситуаціях? Ти можеш просити в Ісуса допомогти тобі переживати ті моменти, коли, можливо, хочеться голосно закричати від внутрішнього болю. Можеш просити віри, щоб віддавати все у руки Отця, розуміючи, що Він не перестає любити, навіть коли здається, що залишив тебе.

Коли сотник побачив, як помер Ісус, він увірував і засвідчив, що «Чоловік цей справді був Син Божий». Він, напевно, не знав Ісуса при житті, але ті кілька останніх моментів дали сильне засвідчення Його Божого синівства. По-людськи часто здається, що для того, щоб довести свою гідність, владу, статус потрібно перемогти супротивників, або ж навпаки, всім сподобатися, аби отримати загальне визнання. Це дуже непевна дорога, що не веде до  свободи Божих дітей. Перемогти – це проявити силу, отже, часто доводиться вжити насилля чи хитрість, а хотіти всім подобатися – веде до нещирості і щораз більшої залежності. Довіряти любові Отця до кінця і її випромінювати, напевно і є найкращою ознакою того, що ти знаєш, ким є в Його очах: улюбленим сином і дочкою.

Біля Ісуса були також люди, які Його щиро любили і страшенно терпіли від власного безсилля, не маючи змоги хоч якось допомогти. Цю любов і трепет вони виливають уже після смерті, коли їм дозволили торкнутися мертвого тіла Христа, щоб його поховати. Там, на хресті, Ісус мав присутніми співчуття і любов матері, кількох інших побожних чоловіків і жінок. Можливо, в твоєму житті також були моменти тріумфу зла і неправди, коли здавалося, що всі і вся проти тебе, коли не помічалося чийогось тихого співчуття, щирої любові. Сьогодні можеш подякувати за те і прийняти ті моменти по-новому.

Ісус віддав своє життя в руки Отця за нас і наші гріхи. Залізними цвяхами Він записав на Своїх руках також твоє ім’я. Ще на хвилю затримайся у простій подяці, можливо, настільки глибокій, що не потребує слів.

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.