28
03.2024
Прп. Іларіона Нового Мт 27, 27-44
0,00 / 0,00

Sunday, 05 лютого 2023

Звичайний період, Лк 18, 10-14
Неділя про Митаря і Фарисея

Св. свщмч. Климента, єп. Анкирського. Св. мч. Агатангела.

Прошу в Господа сміливості постати перед Його обличчям, щоб відчути на собі Його люблячий погляд.

Сьогоднішнє Слово походить з Євангелія від Луки 18, 10-14.

Сказав Господь притчу оцю:
10. – Два чоловіки увійшли в храм молитись: один був фарисей, а другий – митар. 11. Фарисей, стоячи, молився так у собі:
– Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину.
13. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи:
– Боже, змилуйся надо мною грішним!
14. Кажу вам: цей вернувся до свого дому виправданий, але не той; бо кожний, хто несеться вгору, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений.

Сьогодні в Євангелії чуємо про двох чоловіків – фарисея та митаря, про два зразки віри та молитви. Фарисей розповідає Богові, який він хороший, бо не лише дотримується закону, а й постить, дає десятину. Він переконаний, що кращий від інших. Використовує інших людей як мірило власної праведності. Молиться перед власним «я», виправдовує себе. Як часто ми заходимо до храму фарисеями? Чи порівнюємо себе з нашими рідними, сусідами, співробітниками? Може, зневажаємо їх?

Митар постає перед Богом грішним та справжнім. Таких, як він, люди оминали, не віталися, навіть боялися. Митарство стало його заробітком, його життям. Але Господь покликав до храму і його. Він стоїть здалеку і навіть не насмілюється підвести очей до неба. Вважав себе недостойним. У своєму зворушенні, страхові та болю, можливо, забув усі молитви, або й не знав їх ніколи. Цей чоловік розумів, що має покладатися на милість Божу, випрошував прощення, кажучи простими словами: «Боже, змилуйся надо мною грішним!». Чи приходимо ми до Бога справжніми? Чи вміємо з Ним розмовляти як з найкращим другом? Чи перепрошуємо Його?

Як часто ми приходимо до Бога чужими – не такими, якими є насправді, а такими, якими самі себе уявляємо! Від страху та незнання про Його безумовну любов прикриваємось надуманою побожністю. Голосно промовляємо завчені молитви, а думками, серцем знаходимося далеко-далеко від Нього. Наша покора перед Богом може полягати й у тому, щоб розпізнати в собі фарисея. Лише в щирій молитві виявляється наша правда серця. Нема справжньої молитви без покори, як і нема покори без усвідомлення власного гріха.

Прошу в Бога чіткого усвідомлення, що лише глибока покора та щира молитва чинить із грішника святого, якому так багато прощено. Також прошу правди, яка б вела мене до самопізнання, до людей, до храму, до щирої бесіди з Господом.

Слава Отцю і Сину і Святому Духу.